Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 910/14043/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2016 у справі № 910/14043/15 господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", до:1) приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пром",третя особаОСОБА_4, простягнення 77 025, 05 грн.,за участю представників

позивача: Неклонського В.І.,

відповідача-1: Татаріної О.Ю.,

відповідача-2: Дураченко Г.О.,

третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пром" про стягнення 48 538, 20 грн. шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, а саме: 18 763, 56 грн. з відповідача-1 та 30 374, 64 грн. з відповідача-2.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4.

Позивачем 15.03.2016 подано до господарського суду міста Києва заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути 18 763, 56 грн. з відповідача-1 та 58 261, 49 грн. з відповідача-2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 18 763, 56 грн. страхового відшкодування та витрати на проведення експертизи у розмірі 841, 88 грн.; стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 58 261, 49 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 2 614, 12 грн.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог до нього та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Також до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів звернувся відповідач-2, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові до відповідача-2.

В обґрунтування заявлених вимог скаржники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2014 на 353 км а/д Київ-Харків сталася ДТП, а саме: водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем МАЗ (д.н. НОМЕР_1), який належить відповідачу-2, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем DAF (д.н. НОМЕР_2) з напівпричепом Schmitz, у зв'язку з чим транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 28.07.2014 у справі № 552/4341/14-п ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля МАЗ (д.н. НОМЕР_1), на момент ДТП була застрахована відповідачем-1 на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АІ/6804210), яким передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50 000 грн. та франшизу у розмірі 500 грн.

Зазначена вище ДТП визнана відповідачем-1 страховим випадком, у зв'язку з чим позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 30 736, 44 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Водночас позивач стверджує, що згадана сума є суттєво заниженою та не дозволяє повністю провести відновлювальний ремонт пошкоджених в ДТП тягача та напівпричепа, а тому відповідач-1 зобов'язаний сплатити недоплачену частину страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а відповідач-2 - різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з їх обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, особами відповідальними за завдану ОСОБА_4 шкоду, який на час ДТП був працівником відповідача-2, є відповідач-1, як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача-2 в межах передбачених в полісі № АІ/6804210 страхових сум, та відповідач-2 відповідно до вимог ст.ст. 1172, 1188, 1194 Цивільного кодексу України в частині збитків, що не покриваються за рахунок страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Посилаючись на те, що в межах даної справи між сторонами існує спір щодо розміру матеріального збитку, заподіяного позивачу внаслідок пошкодження транспортного засобу - автомобіля DAF (д.н. НОМЕР_2) з напівпричепом Schmitz у ДТП, судом першої інстанції призначено судову експертизу, за результатами проведення якої 18.01.2016 експертом складено висновок.

Так, відповідно до висновку № 13150/15-54 судової автотоварознавчої експертизи розмір відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу - автомобіля DAF (д.н. НОМЕР_2) внаслідок його пошкодження при ДТП, що сталася 26.06.2014, складає 10 618, 57 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу напівпричепа Schmitz внаслідок його пошкодження при ДТП, що сталася 26.06.2014, складає 97 142, 92 грн.

Дослідивши зміст висновку експерта № 13150/15-54 та обставини справи, суди попередніх інстанцій визнали такий висновок допустимим доказом вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля DAF (д.н. НОМЕР_2) з напівпричепом Schmitz в результаті ДТП, що сталася 26.06.2014, а також визначення фактичного розміру завданої в результаті ДТП шкоди.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо виникнення у позивача права вимоги до відповідача-1 в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика, а відтак, є правомірним задоволення позову про стягнення з відповідача-1 страхового відшкодування в розмірі 18 763, 56 грн. (за вирахуванням франшизи та часткової виплати суми страхового відшкодування: 50 000 грн. - 500 грн. - 30 736, 44 грн.).

Також суди дійшли правомірного висновку, що відповідач-2, як роботодавець винного у ДТП водія, є особою, відповідальною за завдані позивачу збитки в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем-1 як страховиком.

Викладені в касаційних скаргах заперечення відповідачів стосовно задоволення позовних вимог зводяться до необхідності переоцінки обставин щодо визначення розміру завданих збитків, що відповідно до ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. При цьому доводи касаційної скарги відповідача-2 щодо порушення судами правил оцінки висновків судової експертизи колегія вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України хоча висновок судового експерта для господарського суду і не є обов'язковим, однак він оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 Кодексу, тобто як і інші докази у справі. Відповідно ж до приписів ст. 32 Господарського процесуального кодексу України висновок судових експертів відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг або навпаки - його значення або вагомість у справі не може бути занижено поряд з іншими доказами у справі.

Висновок експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи місцевим та апеляційним господарськими судами оцінено в сукупності з іншими доказами з наданням правової оцінки. Повноваженнями щодо переоцінки висновку експерта суд касаційної інстанції не наділений.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржниками не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційних скаргах доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Грек Б.М. Малетич М.М.